четвер, 12 липня 2012 р.

Білий налив


Отож я приїду, люба, ми сядемо в літній кухні.
Яблука білий налив, літо і консервація.
Ти вариш своє варення. Ти так спокійно рухаєшся,
що можна б тут і заснути, і назавжди зостатись.

Ні кави, ні цигарок, ні чорних північних читань,
ні сумнівів перегірклих, ні сутолоки, ні суму.
Сягати тебе рукою – як осягати світ весь,
й любити його, любити – замість про нього думати.

Щоб на ніч тебе – у тишу, а вранці тебе – із тиші.
Любити тебе, любити. Та ще ревнувати трошки.
Любити і не писати, бо як ти оце напишеш:
губи, неначе губи? Зморшка, неначе зморшка?

…Ти наче здвигнеш плечима, і просто скажеш – лишайся,
хоча ми вже це проходили, і ти вже лишався в мене…
Варення у банку кластимеш, моргатимеш часто-часто,
й важкі стікатимуть краплі по банці отій зеленій…

Стоятимеш мовчки-мовчки, тремтітимеш дрібно-дрібно,
а потім банки додолу рукою змахнеш без сили…
Я думатиму – не треба, кому я такий потрібний…
Ти думатимеш – не треба, кому я його варила…

Немає коментарів:

Дописати коментар