Навчилась жити в
мудрій простоті.
Дивитись в небо
та молитись Богу.
Бродити довго, аж
до темноти,
аби втомити
ворухку тривогу.
Коли лопух темніє
в низині
І горобина міряє
обнови,
Веселі вірші
пишуться мені
про це життя –
минуще і чудове.
Я повертаюсь.
Ходить край долонь
Пухнастий кіт,
вколисує піснями.
Яскравий
розгоряється вогонь
Із башточок
річної пилорами.
Хіба що зрідка
прорізає вись
крик бусла, що на
дахові ночує.
Хай навіть ти
постукаєш колись,
То я, здається, навіть не почую.
Текст оригіналу:
* * * *
Я научилась просто, мудро жить,
Смотреть на небо и молиться Богу,
И долго перед вечером бродить,
Чтоб утомить ненужную тревогу.
Когда шуршат в овраге лопухи
И никнет гроздь рябины желто-красной,
Слагаю я веселые стихи
О жизни тленной, тленной и прекрасной.
Я возвращаюсь. Лижет мне ладонь
Пушистый кот, мурлыкает умильней,
И яркий загорается огонь
На башенке озерной лесопильни.
Лишь изредка прорезывает тишь
Крик аиста, слетевшего на крышу.
И если в дверь мою ты постучишь,
Мне кажется, я даже не услышу.
Немає коментарів:
Дописати коментар