Хвіртка (З циклу "Дворище просто неба")

Хвіртка схожа на розсідланого коня.

По один бік калюжа – напийся.

По другий бік стріха – наїжся.

Та не їсть хвіртка, не п’є.

Тільки крутить хвіртка головою

супроти пташок –

гніздитися їх загукує.

Не летять, не слухають.

Їй би оце в ковбаньку піти –

покачатися, покупатися.

Та мертва хустка на стовпичку

не пускає її.

Ходи, каже, хвіртко,

блукай, каже, хвіртко,

навколо мене.

А коли хто ступить до тебе,

коли хто тебе одчинить –

убий його, хвіртко, копитом.

А як не вб’єш –

я тобі споришу не дам,

будяків не дам,

блекоти не дам.

Пасеться хвіртка,

до стовпчика припнута,

та й наслухає,

коли вже то білий пташок

розв’яже дзьобиком

мертвий вузол,

летячи на далеку-далеку воду.