ми глинище тверде і невсипуще
ми хата в найглухішому кутку
Палажка наша мов каганчик грушу
несе і світить нею в тернику
ми трухлі ми мокріємо ми осінь
ми лущимось і пахнемо старим
Палажка хмари як гарбуззя зносить
і повагом розсідлує вітри
збирає мовчки нас поміж паліччя
і місить нами поминальний хліб
а то зітхає й Никодима кличе
і він як дим приходить з-під землі
а сю весну чогось Палажка хиріє
сидить щодень при чорних образах
а сю ніч нащось винесла сокиру
і потемки прорубувала дах
Немає коментарів:
Дописати коментар