пʼятниця, 4 листопада 2011 р.

СВІЧКА


Та з темрявою мужньо билась свічка,
і морок, хоч на мить, все ж відступив.
Тетяна  Карунна

Якщо вже так – ти свічку погаси.
Нащо тобі? Тобі вставати рано.
Метелик спить на відстані сльози,
що плаче недалечко від гортані.

Нема тюльпанів. Відгортала сніг,
згадала нащось як вони не пахнуть.
В печі вугілля, як забутий гріх,
що, спалахнувши, чомусь раптом чахне.

Кужи ж тобі? То й свічку погаси.
Забудь її у тім далекім маю…
Прислухайся – почуєш голоси,
невинних душ, яких давно немає.

Не дзенькіт скла мовчання розколов…
То просто десь – навшпиньки і незримо –
тобою не освячене тепло
блукає поміж вічністю й дверима.

Впусти його – яке воно чудне.
Не знадобиться, тільки й не зашкодить.
Хіба зітхне, хіба сльозу змахне.
Хіба що свічку поцілує потай. 

1999р. 

Немає коментарів:

Дописати коментар