пʼятниця, 4 листопада 2011 р.

Відправте осінь у дисбат


Відправте осінь у дисбат! –
Сховайте під берет сивини,
хай краще будуть хуртовини,
аніж розчулені слова…
Її я з жалем проведу,
у вічі гляну їй востаннє,
і все – застигну у льоду…
і все – ніколи не розтану!..

І хай – хоч миті, хоч роки…
Я – скло, я – золото, я – спокій,
ніколи вже не пустять соку
мої холодні сторінки!
Весни забавини легкі
мене ні за що не зворушать…
Роки мабуть на те й роки,
що можуть легко вбити душу.

Моя – то мармур і граніт.
От не розтане! Не розтане!
Та плаче сніг, такий останній,
а разом з ним і я, і світ…
Грязюк розплавлена кирза,
і дати, дати, мов солдати!
І що ж виходить – замерзав,
щоб розтавати, щоб розтати?!

Яка жахлива круговерть!
Але колись я все ж ослабну,
І випю по краплині-краплі
жадану смерть, кохану смерть!
І то не буде дивний збіг,
Ані звитяга, ні відвага…
То буде дощ – достоту сніг,
осіння чорна рівновага…

Зима покине коло ніг
життя, розірване у клоччя…
І тане сніг, і тане сніг,
хоч дуже танути не хоче…
А вірші ці… о, ці вірші –
то тільки марення, то, власне,
обман і спокій передчасний
необережної душі. 

1999р.

Немає коментарів:

Дописати коментар