пʼятниця, 4 листопада 2011 р.

СОН



Зима наснилась, і замерзлі квіти…
У вікнах – неба сірі вітражі…
А я бреду, й немає де зігрітись –
у цьому місті всі мені чужі…

Холодна ніч, і лабіринти вулиць…
Скульптура – чи то в парку, чи в саду…
Мені цікаво – я іду і щулюсь,
хоч холодно – однаково іду.

І вже ніколи з пам’яті зітерти
не зможу те, що бачив я тоді –
якийсь дивак, у небі розпростертий,
рукою гладив обрії тверді.

Я потім якось рвучко стрепенувся!..
Згадав – мороз, аж серце дотика…
І чомусь я до статуї торкнувся,
і стало чомусь гаряче рукам.

Ніхто у тому сні не був зі мною,
і не повірить, що о тій порі –
холодною, аж сизою зимою,
об білий мармур руки я зігрів…

Бо той же холод – він же камінь точить.
Скульптура в русі… певно, поспіша…
І очі дивні, очі дивні, очі –
від них ще й досі гріється душа.

Я все забув, так наче хто відсунув
той сон від мене… Лиш тепер мені
згадалося – той памятник був Бруно,
його колись спалили на вогні…

1998р.

Немає коментарів:

Дописати коментар