пʼятниця, 4 листопада 2011 р.

Из Ганны Осадко. Осенние парки


А три хозяйки – три седые парки
Прядут кудель да осень среди парка,
Артроз суставы ломит, но припарки,
Как мертвому кадило, и грустна
Задышит Нона первая в ладони,
Поставив на колени груз бессонниц,
Сбегают рыбы с неводов, чуть тронь их,
И все напрасно,
Все – тщета одна.

Бежит веретено, презрев работу,
Как жизнь бежит из пятницы в субботу,
Децима даже и не спросит – кто ты,
Ее удел – не отпускать узды,
Тропы, тропинки, что течет сквозь арку,
Ищи ее – теплей… тепло… и жарко…
И словно белка переливом ярким,
Проворно нитка утекает в дым,

Как в дом к нему…
Там дивная прохлада.
И чьи-то руки спину тебе гладят,
И третья парка затрепещет: чадо,
Ты не должна, если не хочешь, но
Волы влачат потемки по дороге,
И Морта с ними (слабая подмога),
Сидит ноябрь над пряжею убогой,
Но только Бог вонзит иглу в сукно.

Нагая тишина сожмет дыханье,
Как будто темень и как будто камень,
Волы замерзнут, копны белой ткани
Вороны отрисуют,
а пока
Нить-осень-дева – триедина, зрима,
бежит из дома, но скорей - из дыма;
Устала парка, но неутомимо
Над вечной пряжей властвует рука.


Текст оригіналу:


Осінні парки

Три шпарівні ґаздині – сиві парки
Прядуть куделю осені у парку
Артроз суглоби крутить, та припарки
Як мертвому кадило, і сумна
Похукає в долоні Нона перша,
Безсонну втому на коліна сперши,
Бо сонні риби утікають з верші
Бо все – марнота
І усе – мана.

Веретено тікає, як достоту

Життя стікає з п'ятниці в суботу,
Децима друга не спитає, хто ти,
Її робота – стежити за тим,
Як стежка-стьожка стелиться під арку…
Шукай її – тепліше… тепло…парко…
Як жовта білка у зимову шпарку,
Збігає шпарко ниточка у дим,

Як в дім до нього…

Дивно і пустинно,
Нечулі руки пестять зимну спину
І парка третя затремтить: дитино,
Ти не повинна, як не хочеш, та…

Воли волочать темряву вологу,
Впряглася й Морта (вже якась підмога)
Листопадове прядиво убоге,
Лише у Бога – голка золота.

А гола тиша вляжеться на груди,

Як сивий камінь чи гіркавий грудень,
Воли умерзнуть в груддя, і маруди
Ворони галасливі…
І тіка-
ють
жінка-осінь-нитка – три в одному
з отого диму та отого дому
І третя парка мружиться крізь втому
І не здригнеться парчина рука…

Немає коментарів:

Дописати коментар