пʼятниця, 4 листопада 2011 р.

ДОЩ


Цей день (уже нікому не потрібний)
у сірий колір розфарбує дощ,
і тиша упаде на краплі срібні
у сірому безлюдді сірих площ…
тих сірих площ, яким немає краю,

і ти до мене прийдеш у плащі –
Не відчиню – мене вже тут немає.
Мене немає. Тут лише дощі.

І є туман, хоча його й не видно.
Він сірих днів статист і діагност.
А ти пішла. То, певно, вже не вийде
за теплі дні сказати теплий тост.

Бо ти пішла, повісивши на груди,
рясний грози разок поверх плаща.
Я не кажу, що вже тебе не буде.
Ти просто подалася по дощах…

І скімлить тиша. І гудуть антени.
І як охопиш це велике ВСЕ?
А ти колись повернешся до мене,
і райдугу з собою принесеш.

Ти не простиш, у вічі скажеш правду.
Ти не простиш і я вже не прощу.
Й нехай дял інших райдуга – це радість,
для мене це – істерика дощу.

1999р.

Немає коментарів:

Дописати коментар