неділю, 27 листопада 2011 р.

Соледад



О Соледад журо моя кому ти нащо віддалася
біда зубами б’є біда вином і м’ясом поміж ясен
закласти серце мов коня за опір твій за силу кінну
узяти віжки й загнуздать тебе поміж свої коліна
спалити сад зрубати сад чужі цілунки по оливах
зголити стратити скричать і молитвами й безголівям
тебе зложити під собов як здобич коло ніг зложити
і жити там і жити мов тяжкий покіс на полі житнім
неперебутньо мов груддя стояти у тобі по груди
згрубити збрую до кори душею впитися до знуди
то загнуздать то роздягти щоб гола гола до судоми
золою золотом світи мені мені і більш нікому
відколи світу й доколи мене допоки і не довше
я сам скошу тебе скошу до бризків крові з-під холоші
моя неволе молода росо гірка з тужавих стебел
моїми тусками пуста моєю радістю жеребна
О Соледад журо маро остюччя слів стається хлібом
і поміж ребрами світи пливуть небавно наче риби

2011.

Немає коментарів:

Дописати коментар