пʼятницю, 4 листопада 2011 р.

Мене – не ждіть. Мене – як не було


Мене – не ждіть. Мене – як не було.
Собі спокійно наливайте чаю.
Забудьте все, за вашим-бо столом
уже нічого я не означаю.

Пробачте, що пробачитись не встиг,
та, зрештою, ви мали відчувати.
Ви ж знаєте, як липа шелестить? –
Прощально наче, й трохи винувато.

В мені нема ні щему, ні зими,
в мені немає ані тіні суму.
У вас же очі гріються слізьми –
ви вмієте тепер про мене думать.

Все – як кому. Мені потрібен час.
Свою свободу не зумів стриножить.
Я так не хочу думати про вас,
що вже про вас не думати не можу.

Ви тільки каву дуже не соліть –
зумієте тоді хоч якось спати.
А, може… може й справді вам болить,
і може ви втомилися чекати.

Чекання – то як стежка по воді.
А сльози – то за необачність плата.
Щасливі будьте, а мене – не ждіть.
Та й зрештою – ви мали відчувати.  

1999р.

Немає коментарів:

Дописати коментар