пʼятниця, 4 листопада 2011 р.

ПІСНЯ НАД МОРЯМИ

                                  Як мені шкода його у важке міжсезоння,
                                 в тижні і дні уповільненого помирання.
                                Ніка Новікова

Ні, це місто над морем. Бо дахи тут прозорі як бджоли.
І обруси блакитні від спокою і винограду.
Залізниці не чути. І слова набираються в горло,
як у листя роса. Ні жалів. Ні задушшя. Ні зради.

Ти на сходах сидиш. Ти волосся довірила вітру.

Я ревную, мала. Я далеко, далеко, далеко.
Я пишу як молюсь, та на аркуші щось замість літер
наче клич або плач, або шлях із варягів у греки.

Ти сидиш угорі. Ти стеблинку зминаєш у пальцях.

І сукенка у крейді. І вечір виходить із моря.
Не засиджуйся довго й сьогодні уже не купайся.
Мабуть, осінь, мала. Як ми довго з тобою говорим…

Знаєш, я тебе бачу - зробила з акації свищик.

Тут якась німота. Там - прибій, і рибалка, і човен.
Я далеко, я сам. Німота підступає все ближче.
Тільки б слово одне, хоч яке вже тут, Господи, слово…

2011р.

Немає коментарів:

Дописати коментар