пʼятниця, 4 листопада 2011 р.

З Анни Ахматової. Вночі


Стоїть на небі місяць, ледь живий,
Посеред хмар, що їм у небі мілко,
Коло палацу хмурий вартовий
З нудьги кляне годинникові стрілки.

Жона невірна йде домів одна,
Її чоло задумливе і строге,
А вірну у важких тужавих снах
Пече непогамована тривога.

Що я до них? Сім днів тому назад,
Зітхнувши, я прости сказала світу,
Та душно там, і я втекла у сад –
Як ліра грати, зіркою світити…

 
 
Текст оригіналу:
 
НОЧЬЮ

Стоит на небе месяц, чуть живой,
Средь облаков струящихся и мелких,
И у дворца угрюмый часовой
Глядит, сердясь, на башенные стрелки.

Идет домой неверная жена,
Ее лицо задумчиво и строго,
А верную в тугих объятьях сна
Сжигает негасимая тревога.

Что мне до них? Семь дней тому назад,
Вздохнувши, я прости сказала миру,
Но душно там, и я пробралась в сад
Взглянуть на звезды и потрогать лиру.

Немає коментарів:

Дописати коментар