пʼятниця, 4 листопада 2011 р.

З Владіміра Набокова. Коні

Огрядні і гніді, по зелені сирій
провеснених полів, під мерхлими дубами,
вони заледве йшли й шовковими губами
вбирали сік бадиль, і сяєвом зорі,
вечірньої зорі півнеба засвітилось.

Подумалось мені, що час утратив силу,
що зупинився час, відколи я уздрів
трьох коней навісних; помалу мідний спалах
їм гриви запалив, і мовчазні стояли
незаймані дуби під крилами зорі.

Текст оригіналу:

КОНИ

Гнедые, грузные, по зелени сырой
весенней пажити, под тусклыми дубами,
они чуть двигались и мягкими губами
вбирали сочные былинки, и зарей,
вечернею зарей полнеба розовело.

И показалось мне, что время обмертвело,

что вечно предо мной стояли эти три
чудовищных коня; и медные отливы
на гривах медлили, и были молчаливы
дубы священные под крыльями зари.

Немає коментарів:

Дописати коментар