четвер, 3 листопада 2011 р.

МІСТО


Це місто спить, і в сні рече і врочить,
вустами впале в негідь і бетон,
іде крізь сон замученим котом,
що вмерти хоче і наїстись хоче,
його дороги, мов шарфи тріпочуть,
недбало звислі на старе пальто.

Це місто жде моїх офір і віршів –
вони йому, мов гамір вдалині,
вони йому, мов зелень у вікні.
Воно ж само їх понад мене пише,
і хоче тиші, і боїться тиші,
і знає тишу тільки у мені.

*

Я був дурний. Я ліс йому приніс.
І соняхів передвечірній присмак.
Й гірку зорю із твого перенісся.
І осені руйновища курні.
Й саму весну у теплому зерні.
І пристрасті найяскравіше вістря!

Воно взяло, хитрюще та руде.
Воно само тепер мене веде.
Кому я був? Кому я тільки снився?
Ніхто не жде, не просить: Повернися!
Я йду немов, а час немов не йде...
А може більше вже мене ніде?.. 

2010р.

Немає коментарів:

Дописати коментар