ТЕЛЕФОННИЙ СОНЕТОЇД

Стоголосого світу цей день і напевно не Твій,

Ти ще вмієш мовчати у слухавки злих телефонів.

Ти ще зможеш затнутись і виплюнуть горлом спросоння

Мертве капання слів, як з валютного бару – повій.

А розмови в нас платні. І вулиці наші – нові.

А дроти неживі, тільки живлять напругою скроні.

Мої звуки – дзвінки. Мої очі байдужі й бездонні,

Бо живуть в напівмісті моєї напівголови.

Дні чеканням зайшлись. Я їх марним дзвінкам заповів.

Мої руки помруть. Мої руки ще й досі живі.

Мої сни вже давно потонули в твоєму безсонні.

А остання монета завмерла в осінній траві.

Як струна завмира на останній своїй тятиві, –

Чорна слухавка раптом б’є струмом затерплі долоні.

2000р.