четвер, 3 листопада 2011 р.

ТРИ ЧОРНІ МОЛИТВИ


І
Господи
благаю тебе
зостанься в чорних водах мого часу
сполощи свої сяючі персти
у порочних колах моїх озер
притлуми мою впевненість і спокій
загати мені слух криками мертвих
щоб моєму слову
як яблуку
впасти було ніде
хай ті крики стануть порогами
хай топлять безжально
кожний мальований човник
хай допливуть до світання
одні правдиві дубові човни
Господи
посій у воді
латаття і корчі сумніву
хай плутають і спиняють
хай повертають назад
хай топлять
застав мене в брід піти

а тоді обсади
пявками знемоги зневіри і зради
хай випють природну силу
хай витопчуть душу в мул
щоб вийшла вона
смиренна і тиха
щоб винесла нитку тоненьку
на кінчику якої
сяятиме єдиний промінець істини
Господи
тільки по цьому
дай їй хвильку спочинку
у відлозі свого рукава
де час нерівно виходить
твоїми грудьми
плутається в прошвах твоєї сорочки
і врешті росою вкриває
тіло твоє пресвяте
Господи
  
ІІ
Господи
благаю тебе
видовжуй руки часові
аж до нескінченності
хай простягнуться його чорні руки
над назвами та іменами
хай чорніють назви та імена
хай знають себе
а сказати не можуть
хай палить їх те знання
аж поки не вибухнуть
щоб можна тим вибухом
освітити краєчок галяви
і кінчик травинки
з мурашкою що заблукала
Господи
перемнож руки часові
на кожний промінь своєї любові
хай котяться його знаки
хай стануть для мене батогом і віжками
щоб погнав мене час
байраками
перелогами
хай усе
що спокоєм чужим було
настане моєю тривогою
неволить пласке серце
творить на ньому чорні виразки
тільки через них
ти зможеш
прозріти його працю нікчемну
Господи
не давай йому ні миті
свободи
аж поки свобода
не буде для нього
такою великою неможливістю
що без неї
хіба що вмерти
Господи
видовжуй руки часові
хай будуть страшні і кощаві
хай розтинають супокійні сни
голосами мертвих
бо лише в тих голосах
витоки нашого голосу
голого голосу
Господи
  
ІІІ
Господи
благаю тебе
розкидай чорні смички часу
на скелі мого знімілого духу
нехай спокуситься шелестом
і розкриється чорна мушля мойого серця
хай випустить білу перлину
хай біла перлина котиться
шукає кінця і краю
і ніколи не знайде
бо нема там кінця і краю
час то спускові рушники
спустити а не підняти
сказати а не почути
Господи
хай зірветься серцю терпець
хай буде воно героєм
трагедії де гине хор
хай падає на коліна
розбиває скрижалі мовчань
і крізь криваві бризки
йому
явиться райдуга прозріння
без жодної надії
говорити про тебе
бодай найменшу правду
Господи
як ворушаться твої шати і просвіти
якими гіллястими тінями
спадає на мене память
і випиває мене до останку
як безмовно
падає тобі під ноги
крапелька мого дихання
малесенький зародок молитви
і початок найбільшої тиші
яку диригуєш ти
обгорілим
чорним смичком
Господи

2007р.

Немає коментарів:

Дописати коментар