у полі десь за
шепотами дальніми
куди вітри
літають воду пити
розквіт мій
розквіт понад запечаллями
розквіт мій
розквіт над усі розквіти
його розквітка
чорна і задихана
гримить пелюстям
над вечірнє поле
а по довкіл то
блискавки то віхоли
а то твоєї пісні
тіло голе
і неможливо як
стебла торкається
через рукав до
серця дістається
і серце як
викочується каменем
і смерть чиюсь
витрушує на стежці
воно тобі у
пелену покладене
йому б оце
рвонутися на волю
та щоб довіку
падати та й падати
і вже довіку не
торкнутись поля
2007р.
Немає коментарів:
Дописати коментар