ГОЛОС МИСЛИВЦЯ

нібито з глини  цей звук

ніби він вже виростає

в руки старих дерев

серце своє дає

ніби безсилий лук

з туги ураз спадає

як зі старої ріки

воду косуля п’є

ти не кричи тепер

ти ще прийди під ранок

всі потечуть стежки

в теплі сліди твої

де синій кущ умер

грізна відкрилась рана

сотні не стане ніг

переступить її

краще туди не йди

і залишайся юний

поки стоять хвощі

старші за весь цей ліс

сонце її води

хмари якось затлумлять

і задощать дощі

голос її землі

ти не стріляй туди

краще зростися з луком

чуєш як грає вовк

з гаєм у буревій

як підійдеш один

стрінешся з дивним звуком

мертва віддасть тятива

глиняний голос твій

2005р.