четвер, 3 листопада 2011 р.

Від безнадії спокою не жду


Від безнадії спокою не жду.
Ні миті більше спокою не буде.
Лише до серця підступає трудно
нарешті правда. І спирає дух.

Кінець моєму світлові з вікна.
Кінець. Вона усе про мене знає.
Їй сумнівами крил не обкарнаю –
вони на стіл оперті як труна.

Труна готова, а душа жива.
Живуча і брехлива, як собака.
Вже руки корчить. Вже повітря бракне.
А ще рятунку прагне у словах.

Слова втікають, скурвлені, облудні.
Слова  пощади молять коло ніг.
Якби з тих слів хто виспівав пісні –
напевно горло б виплюнув на груди.

Як знищу те, що й так уже пусте?
Як подолаю правдою правдиве?!
Допоки у землі знайду сліди я –
воно корінням небо обросте.

2007р. 

Немає коментарів:

Дописати коментар