Приходять із Господнього безсоння,
ні в кого не питаючи бродів,
з душі моєї напувати коней
на чорний берег вірші молоді.
Шаліють коні. Сатаніють коні.
У вершників багріють рукави.
Вони мовчать. Пекельний їхній гонор –
молодший брат пожарів лісових.
Лютують коні. Огнедишуть коні.
І врешті рвуть повіддя із руки.
Лягають переможені комонні
воді на груди досвітком гірким.
Вода складе їм сідла в узголов’ї.
Вода птахів неситих прожене.
А спрагу серця погамує кров’ю,
що трохи пахне віршем і конем.
2007р.
Немає коментарів:
Дописати коментар