четвер, 3 листопада 2011 р.

ВОРОЖИЙ СТАН МОВЛЕННЯ


Знаходження слова – неминуче обмеження.
                                                           Гадамер

1.
все так і мало бути
ми ж бо упереджені
пиймо чай
застуджуймось
байдужіймо до змісту
він приносить втрати

куди подіти правду про розпач
бо вона вже є
кожна помилка –
свого роду непоправний злам
кожна нова сторінка
то нове спустошення
і зрештою шукати даремно
корисніше визнавати
і зізнаватись

2.
тоді шукаймо навпомацки
дивлячись у темряві
десь та знайдемо спротив
десь а знайдемо смерть
не поспішаймо!
не заходьмо в лабіринти
просто велика темна кімната
тисячу разів поділена нами
             на кроки
             на очі
             на біль
             на каяття
шукаймо в темній кімнаті малювань
пласких візерунків у ній шукаймо
щось мусить залишитися від них

хай буде не знайдене нами
хай буде не знайдене
хай буде

3.
перешіптуймось
знаходьмо найчутливіше складання долонь
який артистизм!
яка німота!
та наші долоні пахнуть словами
як протяги пахнуть

та краще мовчіть
бо ще скажете раптом таке
слизьке і червоне
що потім довіку
довіку
уже не вдихнеш
і не видихнеш
і вдруге не скажеш
що буде
і буде
та й буде
та й буде
неділене голе і зле

4.
ховаймо свій еротизм
відчуймо солодке на дотик
хай ходять примари у нас
небачені й нашими снами
і з нами залишиться те
що потай пішло назавжди

хай ця небезпека болить
розмазана кровю по стінах
хай дерево мертве росте
хай тіні в цвітіння зайдуть
повз мови тремку сивину
проходять промінчики правди
пісні неймовірні дзвенять
лишаймося в них назавжди

приховуймо тишу від слів!
від пилу приховуймо нас!

5.
підозрюймо
розкопуймо мурашники
там знайдемо колись
правдивий скелет папороті

цілуймось у метро
не знаймо нічого про цілунки
цілуймось уперше

ходімо!

просто через сніги
крізь густі частоколи вражень
несімо ледь стримуваний плач

ділімось напруженням
і самі ставаймо частоколом
що не пропустить чужого
навіть чужого ока

до чужого серця ходімо
воно все нам скаже
і мова його
віддаватиметься вільно і впевнено
мов хлібові піч

6.
і врешті вертаймо назад
у ритмі солоної піни

хай наші серця прогниють
до світла
до тліну
до тих
хто вікна прочинить для нас
оддасть половину насіння

хай нива настане така
яку б не обмежити мові
щоб тільки хвилюється раз
і легко хвилюється два

2005р.

1 коментар: