А я собі пливу
крізь яблуню, що світить,
що теж собі
пливе, від ночі ледь жива.
І так горить у
ній, так вигасає літо,
що холодно
словам, що каються слова.
О як вона
тремтить! І як її напишеш?
Стоїть собі – і
все. І дивиться в траву.
Цю тишу стереже і
переймає в тишу
по слову на
льоту, а може на плаву.
Чи й не було
моїм, чи перейшло у вітер?
Така знемога
слів, чи вже несила слів...
Таке прозоре все,
що як тут зрозуміти
де корінь у
землі, де руки на столі...
2010р.
Немає коментарів:
Дописати коментар