З Оскара Вайльда. Helas

Ширяти у жагу, допоки на льоту

Настренчиться душа, мов лютня в пальцях вітра,

Щоб викинути геть, назавше залишити

І мудрість, і гірку чернечу самоту.

Моє життя – ущент покреслений сувій

Рукою во хмелю на гульбах парубочих.

Там сиворунний вірш сопілкою тріпоче.

Сто вічних таємниць у нього в рукаві...

Було колись... було... що я ступав невтомно,

З життєвих контроверз добув, неначе пломінь,

Один акорд ясний для чулих Божих вух:

Чи вже помер той час? Бо я смичком нікчемним

Заледве що торкнув струни медову темінь. –

Й забути мушу вже божественну яву?

 _________________________________________

Текст оригіналу:


Helas

To drift with every passion till my soul
Is a stringed lute on which all winds can play,
Is it for this that I have given away
Mine ancient wisdom, and austere control?
Methinks my life is a twice-written scroll
Scrawled over on some boyish holiday
With idle songs for pipe and virelay,
Which do but mar the secret of the whole.
Surely there was a time I might have trod
The sunlit heights, and from life's dissonance
Struck one clear chord to reach the ears of God:
Is that time dead? lo! with a little rod
I did but touch the honey of romance —
And must I lose a soul's inheritance?