Безпомічність першої криги, що тонко дзвенить під ногами

                                                                                      Любові Долик

Безпомічність першої криги, що тонко дзвенить під ногами,

Невтоленість талого листя, оголеність шалого суму,

Де Ваше осіннє море прощалося з берегами,

Я вчора ходив, я вчора до ранку ходив і думав

Про те що губила мова, про те що ховала в морі,

Про те що вона не знала, на що їй забракло сили...

І сяяло Ваше серце у лоскотному безмов’ї,

Пошерхлі осінні квіти йому пастухи носили.

Складали до ніг жмутами – творили велику повінь,

Де Ваше осіннє море прощалося з берегами...

Й супроти такої тиші було моє кожне слово

Безпомічне, наче крига, що тонко дзвенить під ногами. 

2010р.