Тримав я кулаки у
порваних кишенях.
На подорож якраз
пальто моє було.
О Музо! Я тобі
незрадно бив чолом,
і мріяв про любов
– ошатну і натхненну.
Були мої штанці
діряві і єдині.
Немов Мізинчик я,
зерном юнацьких рим
кропив широкий
шлях. А сни мої беріг
дідусь Великий
Віз у зорянім шамрінні.
Я вечір наслухав.
І вересневий вечір
росою ледь
торкнув чола мого краєчок,
як молодим вином,
як вогником свічі.
Сидів я серед
рим, немов блідий відлунок,
шнурки моїх
штиблет були мені за струни –
і я на лірі грав,
край стежки, уночі.
Немає коментарів:
Дописати коментар