На тебе вчора
осінь полювала.
Нечутно йшла,
тлумила полини.
А день гасив
багаття вдалині.
А ніч на тебе
ткала укривало –
Яріла лиштва
холодом війни,
З дерев спадала
золота навала,
Невтомна креш,
багряні жупани.
А ти собі заснула
перед вечір,
Аж час знітився і
сповільнив плин.
Твої крізь
постіль кучері текли
І дихали в
свободу й порожнечу...
...прийшли гінці
по тебе з кушпели,
І, невагому,
завдали на плечі,
І, невагому, в
сутінь понесли.
І лють моя
розкинулась, розквітла,
У дику ніч,
пречорну і страшну.
Кресав мій кінь
зірки в озимину,
Аж світляки
виходили із жител,
Мені дорогу слали
мохосвітлу,
На поміч звали
звірів з туману.
Пекельний бій.
Солдати паперові
В несилі полягали
у пирій...
Твоє обличчя, мов
ріка з гори,
Текло до мене
вільно і безмовно,
Світилося
рахманно й шерехово,
Єднало тишу берегами брів. 2010р.
Немає коментарів:
Дописати коментар