четвер, 3 листопада 2011 р.

Як пахне вечірнє світло


Як пахне вечірнє світло
антонівкою і Антоничем,
до тебе зібрався їхати,
та мабуть не втраплю поночі.

Вже речі хотів збирати –
вони розпадались хлипами,
усі сто возів під хату
зібрались у весну їхати.

Вози мальовані пяно.
А коні ж мої… замилені.
Як зараз на мене глянеш, -
то я простелюся ріллями.
Хай крають плуги прогонисті,
хай надвоє серце ріжуть,
одне тобі буде – сонячне,
а друге хай буде збіжжям.
Хоч в осінь посій – завруниться,
мовчання твоє засвітить,
вози із моїми трунами
розїдуться десь по світу.
У мреві твойого серця
не знайдуть шляхів погоничі,
та й спинять вози подерті,
весняні вози Антонича…

Як важко насправді вмерти.
І їхать не можна – поночі.

2007р.

Немає коментарів:

Дописати коментар