четвер, 3 листопада 2011 р.

Ми роздягаємось при місяці


Ми роздягаємось при місяці,
так неоманно, звично так,
як ніби сто разів обмислена,
і навіть на піску написана,
і вже ось-ось як стане піснею
прозора наша нагота, -

Бо ми не знали, ми не вміли, ми
не розуміли, що є – ми!
Хіба ж були такими білими
тіла у місячних обмілинах?
Хіба несила так ятріла нам,
і так стояла під грудьми?

Ми так не сміли. І не в силі ми
цю тугу річчю обірвать.
Ці плечі, до води нахилені,
ці коси, вітром розковилені,
пливуть самі собою хвилями,
і не лишаються словам.

О як минаємося й мінимось!
Уже й не знати – ми чи ні.
Хіба тепер уже зупинить нас,
що хтозна де, за часоплинами,
поміж туманами й ожинами
холоне одіж на стерні. 

2010р.

Немає коментарів:

Дописати коментар