З Ніколая Заболоцкого. Нічний сад

О сад нічний, затаєний орган,

Ліс довгих труб, віолончелей пристань!

О сад нічний, печальний караван

Дубів німотних і ялин тінистих.

Він цілий день зривався і шумів.

Був герцем дуб, тополя – потрясінням.

Листків сто тисяч, наче тіл в юрмі,

Переплелися в маревах осінніх.

Залізний Серпень в чоботях вузьких

Тримав велику тацю з дичиною.

І постріли гриміли подовкіл,

І птиці мертво падали на хвою.

І сад замовк, і місяць засвітив –

Упали вниз десятки довгих тіней,

І зграйки лип підносили персти,

Птахів ховали в плетивах рослинних.

О сад нічний, о бідний сад нічний,

О сон створінь, та як же в ньому гірко!

О спалахнулий раптом з вишини

Останній зойк розтрощеної зірки

Текст оригіналу:

Ночной сад

     О сад ночной, таинственный орган,

     Лес длинных труб, приют виолончелей!

     О сад ночной, печальный караван

     Немых дубов и неподвижных елей!

     Он целый день метался и шумел.

     Был битвой дуб, и тополь -- потрясеньем.

     Сто тысяч листьев, как сто тысяч тел,

     Переплетались в воздухе осеннем.

     Железный Август в длинных сапогах

     Стоял вдали с большой тарелкой дичи.

     И выстрелы гремели на лугах,

     И в воздухе мелькали тельца птичьи.

     И сад умолк, и месяц вышел вдруг,

     Легли внизу десятки длинных теней,

     И толпы лип вздымали кисти рук,

     Скрывая птиц под купами растений.

     О сад ночной, о бедный сад ночной,

     О существа, заснувшие надолго!

     О вспыхнувший над самой головой

     Мгновенный пламень звездного осколка!

     1936