ці болі що досі
мають пекучий характер
опадають халатами
на згорблені вішалки
затуляють проходи
постаттю матері
а до ранку стають
помітно білішими
усі протяги віють
порожньою хатою
там діди із
кутків повиходили й плачуть
руки смерті
освітлені м’яко і матово
і повіддя
тримають гаряче
білі крила за
спиною ординаторів
і розмови в усіх
нервових відтінках
в їхніх тихих
долонях ти радісно спатимеш
як на віях забута
дитяча сльозинка
Немає коментарів:
Дописати коментар