З Федеріко Гарсіа Лорки. Герць

У глушині, серед яру

гострі ножі альбасетські

стали красиві від крові

з ярого вражого серця.

Відблиск атласної карти

вихопив з листя лимонів

контури чорних комонних

 і схарапуджених коней.

Двоє жінок посивілих

плачуть у кронах оливи

бик розпашілого герцю

мури розхитує гнівом.

Янголи чорні носили

хустки і сніги студені.

Блищали ножами в пальцях

і крилами на раменах.

Монтілець Хуан Антоньйо

униз покотився, втятий.

На скроні застигла рана,

велика як плід граната.

Хрестом вогняним розквітла

глибока смертельна затінь.

Неспішно суддя з жандармом

ідуть оливовим гаєм,

а кров повзе і німує,

мов пісню змії співає.

-         Отут, сеньйоре жандарме,

все сталося, як ведеться:

убиті четверо римлян

і п’ятеро карфагенців.

Гілля простелили смокви

пораненим в узголов’я.

На стегна їм зірка впала

і захлинулася кров’ю.

Літали янголи чорні,

з волосся кресали сяйво,

світили у ніч гарячу

оливковими серцями.

 _____________________

Текст оригіналу:

REYERTA 

En la mitad del barranco
las navajas de Albacete,
bellas de sangre contraria,
relucen como los peces.
Una dura luz de naipe
recorta en el agrio verde
caballos enfurecidos
y perfiles de jinetes.
En la copa de un olivo
lloran dos viejas mujeres.
El toro de la reyerta
su sube por la paredes.
Angeles negros traían
pañuelos y agua de nieve.
Angeles con grandes alas
de navajas de Albacete.
Juan Antonio el de Montilla
rueda muerto la pendiente
su cuerpo lleno de lirios
y una granada en las sienes.
Ahora monta cruz de fuego,
carretera de la muerte.

*

El juez con guardia civil,
por los olivares viene.
Sangre resbalada gime
muda canción de serpiente.
Señores guardias civiles:
aquí pasó lo de siempre.
Han muerto cuatro romanos
y cinco cartagineses

*

La tarde loca de higueras
y de rumores calientes
cae desmayada en los muslos
heridos de los jinetes.
Y ángeles negros volaban
por el aire del poniente.
Angeles de largas trenzas
y corazones de aceite.