Не ріж косою і
розлукою!
І туманом очей не
їж.
Я з чорно-ярою
грязюкою
впаду у чоботи
твої.
Я босі пальці
цілуватиму,
зминай, товчи
мене, товчи…
тут завтра весну
засіватимуть
палкі розкуті
сівачі.
Тобі за день вже
так обридну я,
так пальці змуляю
тобі –
ти витруси мене,
безрідного,
навіки витруси з
чобіт.
Я чув – тут
завтра засіватимуть
весни весілля дві
версти.
До ранку тутечки
ховатимусь,
щоб може знову
прорости.
Ти в поле вийдеш
днем освяченим,
забувши те, що
відбуло.
А раптом тут мене
побачиш ти?
І поцілуєш у
стебло!..
2007р.
увувсычыч
ВідповістиВидалити