лежиш і німуєш і
губи і світла не гасиш
і чорними брилами
гнеться парує неспокій
ти поле ти пастка
та дай я нарешті торкнуся
дай руки пораню
об мерзлі завітрені пасма
об дихання й
неміч об вигин як вирва глибокий
я рухатись буду
ти будеш провалами в русі
ти будеш як вежа
я з тебе стрибну і уб’юся
то віти змокріли
то тіло занадто повільне
кору мою дряпай і
розпачем бийся у горлі
цього не здолаєш
най морем співає у вусі
ти будеш землею в
зеленім і чорнім і білім
стужавіє плуг на
твоїх переложистих ріллях
він сам собі плуг
і тобі молода його воля
й коли ми із поля
побачимо стежку і другу
як вітер пом’якне
і шкірі захочеться вітру
нас птаство
розбудить і хмару простеле над нами
ми хмарою навзнак
укриємо стомлені ноги
несила підійде із
нашого серця напитись
ми будемо їй ми
зостанемось між полинами
водою травою
грудками з-під чорного плуга
2011р.
Немає коментарів:
Дописати коментар