А сю ніч тобі
знову снились очі,
як васильки. Вже
вкотре на віку
твоя дівчина
слізьми хустку мочить,
і все ж нема
спочину козаку.
Перед очима ще
стояли брови,
тонуло серце у її
піснях.
Як в пилюгу
скотилася підкова,
ти і тоді не
зупинив коня.
А в ніч, коли не
спалося до ранку,
ти знову
перечитував листа –
все сльози,
сльози, тільки наостанку:
„Молюсь, чекаю.
Швидше повертайсь.”
Сховав. Забув.
Лиш бій тепер – і крапка.
Лише тоді згадаєш
ти про це,
коли твоя стара
смушева шапка
накриє вже не
чуб, а лице.
1998р.
Немає коментарів:
Дописати коментар