З Ніколая Клюєва. Зима стоги понадгризала...

Зима стоги понадгризала,

Зваляла скирти, та пора

Корові снити шляхом талим

В слідах сорочого пера.

Ряба дорога – до тепліні.

Хмурні сороки – на сльоту.

Мов лящ живця, скубуть ялини

Промінну голку золоту.

І промінь, зляканий допіру,

Пірнає в глицю, в темний схов…

Корови позіхи вечірні

Млявіші бабиних розмов:

„Весну жене. Ріка розкисла.

Корова чує водопіль…”

Дрімлива хата, мов колиска,

Де змовкли злигодні і біль.

На поставці, мов скнара злато,

Майбутніх лічачи телят,

Дійниця з глечиком щербатим

У хатніх сутінках не сплять.

Текст оригіналу:

* * * *

Зима изгрызла бок у стога,
Вспорола скирды, но вдомек
Буренке пегая дорога
И грай нахохленных сорок.

Сороки хохлятся — к капели,
Дорога пега — быть теплу.
Как лещ наживку, ловят ели
Луча янтарную иглу.

И луч бежит в переполохе,
Ныряет в хвои, в зыбь ветвей...
По вечерам коровьи вздохи
Снотворней бабкиных речей:

«К весне пошло, на речке глыбко,
Буренка чует водополь...»
Изба дремлива, словно зыбка,
Где смолкли горести и боль.

Лишь в поставце, как скряга злато,
Теленье числя и удой,
Подойник с кринкою щербатой
Тревожат сумрак избяной.

1916г.