Из Ганны Осадко. Осенние парки

А три хозяйки – три седые парки

Прядут кудель да осень среди парка,

Артроз суставы ломит, но припарки,

Как мертвому кадило, и грустна

Задышит Нона первая в ладони,

Поставив на колени груз бессонниц,

Сбегают рыбы с неводов, чуть тронь их,

И все напрасно,

Все – тщета одна.

Бежит веретено, презрев работу,

Как жизнь бежит из пятницы в субботу,

Децима даже и не спросит – кто ты,

Ее удел – не отпускать узды,

Тропы, тропинки, что течет сквозь арку,

Ищи ее – теплей… тепло… и жарко…

И словно белка переливом ярким,

Проворно нитка утекает в дым,

Как в дом к нему…

Там дивная прохлада.

И чьи-то руки спину тебе гладят,

И третья парка затрепещет: чадо,

Ты не должна, если не хочешь, но

Волы влачат потемки по дороге,

И Морта с ними (слабая подмога),

Сидит ноябрь над пряжею убогой,

Но только Бог вонзит иглу в сукно.

Нагая тишина сожмет дыханье,

Как будто темень и как будто камень,

Волы замерзнут, копны белой ткани

Вороны отрисуют,

а пока

Нить-осень-дева – триедина, зрима,

бежит из дома, но скорей - из дыма;

Устала парка, но неутомимо

Над вечной пряжей властвует рука.

Текст оригіналу:

Осінні парки

Три шпарівні ґаздині – сиві парки
Прядуть куделю осені у парку
Артроз суглоби крутить, та припарки
Як мертвому кадило, і сумна
Похукає в долоні Нона перша,
Безсонну втому на коліна сперши,
Бо сонні риби утікають з верші
Бо все – марнота
І усе – мана.

Веретено тікає, як достоту
Життя стікає з п'ятниці в суботу,
Децима друга не спитає, хто ти,
Її робота – стежити за тим,
Як стежка-стьожка стелиться під арку…
Шукай її – тепліше… тепло…парко…
Як жовта білка у зимову шпарку,
Збігає шпарко ниточка у дим,

Як в дім до нього…
Дивно і пустинно,
Нечулі руки пестять зимну спину
І парка третя затремтить: дитино,
Ти не повинна, як не хочеш, та…
Воли волочать темряву вологу,
Впряглася й Морта (вже якась підмога)
Листопадове прядиво убоге,
Лише у Бога – голка золота.

А гола тиша вляжеться на груди,
Як сивий камінь чи гіркавий грудень,
Воли умерзнуть в груддя, і маруди
Ворони галасливі…
І тіка-
ють
жінка-осінь-нитка – три в одному
з отого диму та отого дому
І третя парка мружиться крізь втому
І не здригнеться парчина рука…