Зима сукно
сріблясте вишива,
Тримає бісер у
холодних жменях.
Там, де під
снігом сховані слова,
Немає місця музі
Мельпомені.
Колись був сон
пожовклого листка
В неправильно
розкладенім багатті.
В давно вже
перестиглих нагідках
Ходила осінь в
зношеному платті.
Колись давно
розколювалась синь
Під музику
спадаючих каштанів.
Над чарівливим
сумом безгомінь
Плели птахи
мелодію останню.
Та вже зима в
холонучім гіллі –
Високих віт
заледенілий простір.
І ніде
притулитися землі
Між згустками
каштанової брості.
Лиш вітер у
згасаючих танках
Зимі розкаже
пізню таємницю:
Що десь, на ще
неходжених стежках,
Живий каштан
лежить у багряниці.
1998р.
Немає коментарів:
Дописати коментар