Все той же двір, і та ж старенька хата

Все той же двір, і та ж старенька хата.

А за городом вечір догора.

А за двором шовковиця крислата,

що верховіттям небо підпира.

Все той же дощ, і небо сіре-сіре,

все ті ж у тебе очі голубі…

Але чомусь тобі я вже не вірю,

й чомусь тебе не можу розлюбить.

Одне і те ж… і ти приїдеш знову –

розбудиш те, що втихомирив час.

Одне бездумно вимовлене слово

високим муром стане поміж нас.

Одне і те ж, що зустріч – то розлука.

Усе недремне, тоскне і моє…

Та знову ти, мов виплекана з муки,

в моїй уяві чітко постаєш.

Один і той же я тебе кохаю,

одне й те саме серце завмира.

Й про наші біди потайки зітхає

за хвірткою шовковиця стара…

1997р.