ВІРА ПАВЛІВНА

1.

їй уже давно сімдесят

вона пенсіонерка з фарбованим у червоне волоссям

помада її морквяного кольору

а чоботи замшеві темно-вишневі

вона звикла до червоної гами

і хапається за неї мов за рятівну линву

вірить у червоне

у неї є двокімнатна квартира в центрі міста

у неї начебто є дача за тридцять кілометрів від міста

з дачі вже вкрали половину паркану і викопали половину рожевих жоржин

а суд за неї досі триває

її колишній знайомий а тепер щур

мабуть хоче наробити у підлозі нір і заснувати там кубло

мабуть він хоче померти на тій дачі

щоб потім діти викинули його висохлий трупик за хвоста

його не люблять дві шовковиці

під ним провалюються стежки

а в сліди люто вгризаються коти і собаки

здоровенна зграя рябих і смугастих

трьохмасних і з рудими підпалинами

однооких і на трьох лапах

покинутих знайдених і знову покинутих

вони заповнюють собою поле від паркану до горизонту

живим чортовим колесом перекочуються через річку

роззявляють роти і дихають ненавистю

старому щуру вже недовго од них ховатися

вони його впіймають і розірвуть

як уже впіймали й розірвали кожну його тінь і рух

кожний усміх і кашель

Віра Павлівна тим часом виходить на балкон у вишневій сукні

і вносить звідти двоє порожніх відер

2.

над нею висить страшне прокляття

колись її баба стара сільська дурепа

знищила сусідську кішку бо та милувалася курчам

у саду за десять кроків стояв якийсь сонний святий

пив росу з вишні і обдмухував на землю чорних жуків

він побачив той злочин сів на пелюстку і в гніві полетів геть

а над Вірою Павлівною тепер висить страшне прокляття

у неї в квартирі троє котів і п’ятеро собак

а в скверик о восьмій ранку і шостій вечора приходять ще п’ять десятків

у квартирі пахне котами і дешевим варивом із круп і кісток

десять років вона тратить половину пенсії на котів і собак

десять років як вона згорнулася калачиком

щоб не займати багато місця

вона стоїть на балконі як деревина над урвищем

а на гілках рясно сидять коти

коли внизу по тротуару йде злодій вони лякають його очима

коли з небес опускається зима вони огортають стовбур хутром

а коли з темних провулків приходить по неї смерть

коти обліплюють дерево так щільно

що вона не може намацати і торкнутися

3.

Віра Павлівна виходить надвір з порожніми відрами

і відбивається від косих очей сусідів як од мух

вона спотикається об їхні слова

і чує морозом на спині їхню злість

згинається ще нижче дихає важче

але вулиця жаліє її

вулиця стає ширшою і коротшою

дерева вдвічі вищими

лавочки в сквері порожніють

ні зівак ні міліціянтів

вона ставить відра на землю випростується

і згукує котів і собак мовою якої не знає напевно

принаймні потім нічого не може пригадати

тільки якийсь теплий гул маячіння тіней

і світло схоже на осінній дим

Віра Павлівна розкладає їжу по мисочках

і годує весь вечірній світ кашею з кістками

втомою і тривожною радістю

що швидко пускає пагони викидає бруньки

і вкривається червоними лапатими квітками

коли я проходив повз неї осінніми вечорами

мені так хотілося спитати так хотілося крикнути

хотілося заволати

Віро Павлівно це ж неймовірно важко!

як ви можете щодня зацвітати!

у вас же не буде сили!

у вас мабуть зовсім біла кров!

та я не мав сили зупинитися

а вона б навряд чи й почула бо таки старість

а якби й почула то навряд чи відповіла б у несилі

а якби й відповіла

то я ж усе одно не знаю мови

якою терпко говорить живе до живого

в час коли навіть Бог

з торбою дощу на плечі

забуває ворушити листя в багатті

спирається на ціпок

зітхає і слухає

2011р.