З Анни Ахматової. Вночі

Стоїть на небі місяць, ледь живий,

Посеред хмар, що їм у небі мілко,

Коло палацу хмурий вартовий

З нудьги кляне годинникові стрілки.

Жона невірна йде домів одна,

Її чоло задумливе і строге,

А вірну у важких тужавих снах

Пече непогамована тривога.

Що я до них? Сім днів тому назад,

Зітхнувши, я прости сказала світу,

Та душно там, і я втекла у сад –

Як ліра грати, зіркою світити…

Текст оригіналу:

НОЧЬЮ

Стоит на небе месяц, чуть живой,
Средь облаков струящихся и мелких,
И у дворца угрюмый часовой
Глядит, сердясь, на башенные стрелки.

Идет домой неверная жена,
Ее лицо задумчиво и строго,
А верную в тугих объятьях сна
Сжигает негасимая тревога.

Что мне до них? Семь дней тому назад,
Вздохнувши, я прости сказала миру,
Но душно там, и я пробралась в сад
Взглянуть на звезды и потрогать лиру.