небо міряє кроки дощем
по асфальту іде невагоме
завелике і п’яне від
грому
і від безміру власних очей
мені музи прислали зірок
щоб із ними я був одинокий
це не крок це не крок це не крок
тільки погляд у напрямку кроку
це свобода і дивний зв’язок
між нудьгою і пізнім трамваєм
що натомлений перепливає
світлофори жасмин і бузок
цей пейзаж незнайомий зіркам
цей туман що над ним розпростерся
ці думки ця прозора рука
надто пізно простягнута серцю
2000р.
Немає коментарів:
Дописати коментар