у сірім небі літа
сміх останній
під ним у сірім
попелі тополі
і птахи у
безмежному чеканні
збирають в ключ
останні краплі волі
збирають в ключ
останні насолоди
і кидають униз
прощальним плачем
на тихі верби на
холодні води
де може хтось
побачить і пробачить
а скоро в сон а
скоро в невідомість
а скоро в дні
буденні і строкаті
назустріч вітер
буйно лихословить
чого ж іще від
осені чекати
летять у ніч без
тіні суму й страху
і гублять клич в
високім стоголоссі
мабуть отак
уміють тільки птахи
настільки тонко
відчувати осінь
1997р.
Немає коментарів:
Дописати коментар