Соледад

О Соледад журо моя кому ти нащо віддалася

біда зубами б’є біда вином і м’ясом поміж ясен

закласти серце мов коня за опір твій за силу кінну

узяти віжки й загнуздать тебе поміж свої коліна

спалити сад зрубати сад чужі цілунки по оливах

зголити стратити скричать і молитвами й безголів’ям

тебе зложити під собов як здобич коло ніг зложити

і жити там і жити мов тяжкий покіс на полі житнім

неперебутньо мов груддя стояти у тобі по груди

згрубити збрую до кори душею впитися до знуди

то загнуздать то роздягти щоб гола гола до судоми

золою золотом світи мені мені і більш нікому

відколи світу й доколи мене допоки і не довше

я сам скошу тебе скошу до бризків крові з-під холоші

моя неволе молода росо гірка з тужавих стебел

моїми тусками пуста моєю радістю жеребна

О Соледад журо маро остюччя слів стається хлібом

і поміж ребрами світи пливуть небавно наче риби

2011.