СВІЧКА

Та з темрявою мужньо билась свічка,

і морок, хоч на мить, все ж відступив.

Тетяна  Карунна

Якщо вже так – ти свічку погаси.

Нащо тобі? Тобі вставати рано.

Метелик спить на відстані сльози,

що плаче недалечко від гортані.

Нема тюльпанів. Відгортала сніг,

згадала нащось як вони не пахнуть.

В печі вугілля, як забутий гріх,

що, спалахнувши, чомусь раптом чахне.

Кужи ж тобі? То й свічку погаси.

Забудь її у тім далекім маю…

Прислухайся – почуєш голоси,

невинних душ, яких давно немає.

Не дзенькіт скла мовчання розколов…

То просто десь – навшпиньки і незримо –

тобою не освячене тепло

блукає поміж вічністю й дверима.

Впусти його – яке воно чудне.

Не знадобиться, тільки й не зашкодить.

Хіба зітхне, хіба сльозу змахне.

Хіба що свічку поцілує потай. 

1999р.