Вертали очі по глухих стежинах,
качались руки в потолоччі трав.
І попросив хтось: „Тільки збережи нас”,
і квітку біля серця заховав.
Душа ще спала. Не хотіла, мабуть.
Світанок ляду сонцю відкривав.
Ще спали діти. І молилась баба
очам закритим, віям і бровам.
Нічого вже не снилося весною.
Ходили очі по торішній сніг.
Я пам’ятаю як упала Троя
сріблястою краплинкою до ніг.
1999р.
Немає коментарів:
Дописати коментар