Сьогодні в лісі –
ще осіння днина,
а завтра тут
снуватиме зима…
До сонця руки
простяга ожина,
і не боїться
пальці поламать.
Холонуть руки, і
холонуть мислі,
і серце мовкне, і
в очах туман.
Холоне день. І
яблука вже кислі,
і все готове, а
зими – нема.
Осінній дощ
удариться з розбігу
у млявий сон
зеленої сосни…
Це знову дощ? Вже
треба, певно, снігу –
під нього сняться
дуже гарні сни.
І вже природа
втомиться чекати,
аж вітер добру
звістку принесе,
що вершниця,
закута в білі шати,
табун коней над
прірвою пасе.
І перший сніг –
коштовний, мов перлина,
тендітними устами
дотика
то мовчазну
приреченість калини,
то сумнів молодого берестка. 1999р.
Немає коментарів:
Дописати коментар