МІСТО

Це місто спить, і в сні рече і врочить,

вустами впале в негідь і бетон,

іде крізь сон замученим котом,

що вмерти хоче і наїстись хоче,

його дороги, мов шарфи тріпочуть,

недбало звислі на старе пальто.

Це місто жде моїх офір і віршів –

вони йому, мов гамір вдалині,

вони йому, мов зелень у вікні.

Воно ж само їх понад мене пише,

і хоче тиші, і боїться тиші,

і знає тишу тільки у мені.

*

Я був дурний. Я ліс йому приніс.

І соняхів передвечірній присмак.

Й гірку зорю із твого перенісся.

І осені руйновища курні.

Й саму весну у теплому зерні.

І пристрасті найяскравіше вістря!

Воно взяло, хитрюще та руде.

Воно само тепер мене веде.

Кому я був? Кому я тільки снився?

Ніхто не жде, не просить: Повернися!

Я йду немов, а час немов не йде...

А може більше вже мене ніде?.. 

2010р.